Баба Люба втратила всю рідню – доньку, зятя і онука. Але через рік тиші неочікувано задзвонив телефот – це був Пашка

– Доброго ранку сонечко! Най, най кращого. – мама сіла до мене на краєчок ліжка і погладила по голові. – Який же ти у мене вже дорослий. Практично дорослий чоловік. З днем ​​народження, Пашенько.

Джерело.

Мама поцілувала мене в щоку і поклала на груди коробку.

– Спасибки – я поцілував її у відповідь і вона вийшла з кімнати.

Сьогодні 17 червня та мені виповнилося 17 років. Розгорнувши упаковку я підстрибнув на ліжку. Новий наворочений телефон. Про таке я навіть і не мріяв! Два тижні тому на пробіжці в парку я втратив свій. А два тижні без зв’язку в нашому світі просто якийсь кошмар. Тепер потрібно відновити всі номери і віддзвонитися друзям.

– Паш, бабуся дзвонила – пролунав голос мами з кухні – вона тобі додзвонитися на старий номер не змогла. Передзвони їй.

– Добре мам, зараз.

Розібравшись з телефоном я почав по пам’яті набирати номер бабусі

** *** 7158 чи 5871? Все таки 7158. Трубка. Виклик пішов …

Любов Сергіївна доживала віку в старенькому будиночку на краю села.

– Уже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Василя, чоловіка, вже 10 років як Бог покликав. А рік тому дочка, зять і п’ятнадцятирічний онук Пашенька загuнули в автомобільній катacтрофі, – баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою, – для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідні. Сусіди радять в місто перебратися, від дочки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна.

Тільки що мені там одній сидіти. На людей тільки з балкона і подивишся. А тут повітря. Курочки. Сусіди знову ж, майже рідні, все життя пліч-о-пліч живемо. Ні. Помиpaти треба на рідній лавці. Стара я вже місце проживання змінювати.

На столі задзвонив телефон. Подарунок дочки. Любов Сергіївна по звичк заряджала апарат, хоча дзвонити їй було нікому. Ось уже рік як мовчав, а тут раптом задзвонив. Номер якийсь невідомий.

– Алло

– Бабулько, привіт! – пролунало в трубці. – Пробач, що не дзвонив давно. Це тепер мій новий номер. Я старий десь втратив. Мама сказала щоб я тобі подзвонив, а то ти хвилюєшся.

Любов Сергіївна притиснула руку до грудей і сіла на диван. Щось там, в грудях защеміло.

-Пашенька, онучок, це ти? – прошепотіла бліднучи баба Люба.

– Звичайно я! Хто ж ще? – Продовжувала віщати трубка – Ба, прости що ніяк до тебе доїхати не можу. Все намагаюся, стараюсь. І весь час щось заважає.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу: