“Я на вокзалі вже третю добу живу, мені йти нікуди, чоловік з дому вигнав”

Цю вaгiтну дівчину я примітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли їхала на приміській електричці на дачу. Вона відчужено дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поруч говорила про те, що їхати вона збирається не далеко і не на довго.

Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю ж дівчину майже на тому ж самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все той же одяг, все та ж сумка. Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поруч і заговорила з нею.

– Ви вже вибачте за цікавість, дівчино, але я бачила Вас тут ще в п’ятницю. Ви когось чекаєте чи трапилося що?

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве-ледве стримує сльози.

– Нікого я не чекаю. Сталося … Чоловік мій цивільний мене вигнав. Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди.

– Боже мій, як так то?! Як вас звати?

– Катя … можна на «ти».

– Ти, напевно, голодна, Катрусю?

– Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки в кафетерії купую.

– Поїдемо до мене, відіспишся, гарячого скуштуєш, а там вирішимо що-небудь.

– Не зручно мені якось

– Ходімо, ходімо

Я викликала таксі і ми з Катею поїхали до мене додому. Живу я одна, давно овдовіла, а діти роз’їхалися. Квартира у мене велика, можна і дати притулок бідоласі. Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок.

За сніданком наступного дня Катя розповіла мені історію свого життя. Їй було двадцять. Приїхала вона в місто з сусіднього села, де жила з цим своїм цивільним чоловіком. Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж нещодавно не стало. Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше. Цивільний чоловік не був путній, вuпuває. Коли Катя зaвaгiтніла він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку піднімати, а тут взяв і вигнав зовсім.

Катя помоталася по сусідах кілька днів, думала протверезіє, одумається, а він ні в яку назад її не пускає. «Добрі» люди розповіли Каті, що той з односельчанкою вже «шури-мури» крутить давно, з тих пір, як дівчина зaвaгiтніла. Діватись було нікуди, вирішила Катя в місто виїхати. Приїхати то приїхала, а ось що робити далі ще не придумала.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу: