“Я на неї дивилась в упор, а вона на нас навіть не глянула”: Шокуюча розповідь матері, яка втратила сина в харківському ДТП

8 жовтня минулого року Світлана Виниченко втратила свого єдиного сина Олександра Євтеєва. У Харкові, на перехресті вулиці Сумської, під важким позашляховиком Lexus загинула і сестра дружини Олександра – Діана Берченко.

Дружина Олександра, Ксенія, дивом вижила. Щоправда, як розповіла  Світлана Виниченко, дівчині це далося дуже нелегко.

Рідні загиблих не вірять в те, що винуватці аварії – Олена Зайцева (вона керувала Lexus) і Геннадій Дронов (він їхав на Volkswagen Touareg) – будуть покарані. Досі слідство не може встановити з якою ж швидкістю рухався позашляховик Зайцевої. А їй самій чогось двічі проводили аналіз крові.

Світлану Виниченко дзвінок OBOZREVATEL.UA застав, коли вона виходила з церкви. Жінка розповіла, як живе після втрати сина. Ця розмова далася їй дуже нелегко. Далі від першої особи.

Страшна ніч

У нас Саша був єдиний син. Я добре пам’ятаю ту ніч. Приблизно в 12 ночі подзвонив кум Ігор. І сказав, що сталася аварія в Харкові, і нам з чоловіком потрібно приїхати. Ми якраз були в Києві. Питаю – хто там був? Каже, Саша, Ксюша і Діана. Мовляв, дівчинки постраждали, в реанімації їм роблять операції, Саша – нормально. Він тоді просто не зміг нам сказати все, що сталося. Каже, мені незручно розмовляти, тут лікарі прийшли…

Потім я йому дзвоню, а він трубку не бере. І я зрозуміла, що він щось не договорює. Ми їхали до Харкова, я з телефону зайшла в інтернет, а там новина за новиною… Коли я дійшла до списку загиблих, я не змогла його читати, дала чоловікові… Сашу ми шукали вже через поліцію, куди його відвезли.

Вони пом’якшили їй удар
Те, що Ксенія вижила, це величезне диво. Самі лікарі кажуть, що не чекали такого. Слідчі припускають, що Ксенія стояла між Сашею і Діаною, і вони своїми тілами врятували її, не дали їй загинути. Вона впала на них, голова не сильно постраждала, а основний удар припав на її тулуб.

Ксенія дуже бореться за себе. Лікарі кажуть, що тільки завдяки цьому вона змогла встати на ноги, вони думали, що вона залишиться в інвалідному візку.

Вона орала, сльози градом, але якщо їй сказали, що цю вправу потрібно зробити 20 разів, отже, вона його зробить. Вона перенесла багато операцій. Потім вона вставала о 7 ранку і починалися процедури, прогрівання, масажі, розтяжки, потім записалася в басейн. І так до самого вечора.

Зараз вона вже вийшла на роботу, вона працює менеджером в колл-центрі однієї міжнародної компанії. Раніше вона керувала проектом, але зараз здоров’я їй не дозволяє. Лікарі кажуть, що не можна нервувати, не можна довго перебувати на ногах.

Батьки Ксюши дуже важко переживають горе, вони втратили Діаночку, сестру Ксюші. І нашого Сашу. Ми часто телефонуємо один одному, я намагаюся їх якось втішити, хоча самій дуже важко. Кажу, ну у вас же Ксюша є. Але діти не можуть замінити один одного… Нещодавно вони вийшли на роботу, хоча це дуже важко для них. Батько Діаночки до лютого був то на лікарняному, то своїм коштом, він не міг працювати.

Просто сиджу і дивлюся в комп’ютер
Я теж пішла працювати. Я головний бугалтер. До аварії працювала відразу в декількох фірмах. Але зараз від двох довелося відмовитися. Я просто не можу підводити людей, це дуже складна і відповідальна робота. А я сиджу і просто дивлюся в комп’ютер, не можу зосередитися.

До квітня було дуже погано, у квітні був день народження у Саші. Після цього я помітила, що на 5-10 хвилин вже можу поринути в роботу і не думати про своє горе. Розумію, що люди чекають, потрібно зробити, що аврал, і це дозволяє відволіктися. А потім знову все навалюється.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу: